Архітектура європейської "безпеки" від любителів "надзвичайних угод"

Спецпредставник президента США Джаред Кушнер пролив світло на задум Москви і Вашингтону щодо перебудови Європи.

Нагадаю, передусім, зруйнований Росією порядок спирався на:

1. Біполярність і взаємне ядерне стримування.
2. Після Берлінської і Карибської криз обидві наддержави в Європі хотіли зберегти status quo. СРСР підтримував революції в "третьому світі", але європейські кордони вважав своїм здобутком.
3. Стабільний військовий баланс, який договори лише закріплювали.
4. Сторони боялися випадкової війни, а не планували навмисну.

Тобто, висвітлені Кушнером ідеї спираються на хибне уявлення про Росію, і переносять на неї логіку радянської держави, що хотіла зберегти status quo. СРСР сідав за стіл, щоб закріпити здобуте, а Росія сідає, щоб отримати те, чого не взяла силою.

Геополітична наївність чи, радше, невігластво, базується, по-перше, на хибній історичній рамці.

Фраза про те, що "понад 30 років Європа і Росія намагалися створити стійку рамку", розмиває відповідальність. Адже рамка існувала: Паризька хартія, ДЗЗСЄ, Основоположний акт, Рада Росія–НАТО, Віденський документ. Тобто, її не "не вдалося створити", її демонтувала Москва: Мюнхенська промова 2007 року, вихід з ДЗЗСЄ, порушення РСМД, Грузія 2008-го, Крим 2014-го, повторне вторгнення у 2022 році… Згадка про "десятиліття недовіри і конкурентні безпекові інтереси" подає ревізіонізм однієї сторони як взаємне непорозуміння.

По-друге, на пропозиції того, що вже провалилося.

"Постійні консультації" існували в Раді Росія–НАТО і на Форумі ОБСЄ зі співробітництва в галузі безпеки. Прозорість передбачав Віденський документ, який Росія проігнорувала в лютому 2022-го, коли "навчання" з Білоруссю стали прикриттям вторгнення. "Спиратися на наявні інститути" означає спиратися на ОБСЄ, яку Росія паралізує правом консенсусу. План відтворює інструменти, що не зупинили війну, і не пояснює, чому цього разу буде інакше.

По-третє, на внутрішній суперечності, яку адміністрація Трампа воліє не помічати.

Принципи "жодного вето на суверенний вибір" і "кожна країна сама обирає союзи" буквально повторюють Паризьку хартію. Саме їхнє скасування було суттю російських ультиматумів грудня 2021 року: нейтралітет України, відкат НАТО до 1997 року. Ці вимоги Росія ще в лютому 2026-го доповнила вимогою визнати анексії.

Чи Трамп всерйоз розраховує, що Путін погодиться з принципами, проти яких воює?

Інструменти для держав, які зберігають статус-кво, віддано ревізіоністу. Кризові канали і "взаємне зниження ризиків" допомагають уникнути війни, якої не хочуть обидві сторони. Для держави, що використовує ескалацію як інструмент, це канали тиску, а прозорість - безкоштовний шпіонаж. "Безпекові занепокоєння всіх сторін" узаконюють наратив про НАТО як загрозу, яким Москва виправдовувала війну.

Немає ні примусу, ні балансу. У п'яти пунктах немає контролю над озброєнням, механізмів перевірки чи наслідків за порушення. Гельсінкі завершував десятиліття стримування і закріплював наявний баланс. Пропонувати заходи довіри до відновлення стримування означає дати агресорові передишку, тобто повторити "мінський" цикл у масштабі всього континенту.

Невже хтось вірить, що Путін звільнить незаконно окуповані і анексовані території, і погодиться з членством України в НАТО?

Олександр Хара, дипломат, виконавчий директор Центру оборонних стратегій