Повернути війну до РФ: чи зможе Україна примусити Кремль до миру

Стратегічний тил Росії поступово перестає бути безпечним простором, відокремленим від війни, яку Кремль розв'язав проти України.

Так, у ніч проти 30 жовтня з'явилися повідомлення про удар по Новокуйбишевському нафтопереробному заводу в Самарській області, проєктна потужність якого становить близько 8,8 млн тонн нафти на рік. Серед продукції – бензин, дизельне та авіаційне пальне.

Водночас у Брянській області повідомляли про пожежу на підприємстві "Консервсушпрод", яке зокрема виробляє індивідуальні раціони харчування для російських збройних сил і силових структур. 

Окрема історія - Москва. За деякими даними, озвученими з Росії, з вечора 29 жовтня до ранку 30 жовтня в напрямку Московського регіону нібито рухалися щонайменше 862 безпілотники. А в Міноборони РФ повідомили, що всього над Росією нібито збили 1043 БПЛА. 

Звісно, сприймати ці цифри як достовірно встановлену кількість українських безпілотників було б помилкою. Проте наслідки повітряних тривог цілком реальні. 

Пожежі на промислових підприємствах, припинення роботи аеропортів (у московському авіаційному вузлі масово затримували та скасовували рейси, перенаправляли літаки, запроваджували обмеження на використання повітряного простору), повітряні тривоги в десятках регіонів – це не лише питання результативності окремих ударів, а прояв системної боротьби, спрямованої на виснаження ресурсів противника. Навіть без підтвердженого ураження стратегічного об'єкта противник змушений витрачати ресурси на оборону, підтримання готовності ППО та забезпечення функціонування власної інфраструктури…

Таким чином Україна поступово змінює економіку цієї війни.

Раніше російське керівництво могло розраховувати на те, що основні руйнування, економічні втрати та повсякденні ризики залишатимуться на українській території. Тепер в Росії змушені враховувати вразливість власних промислових центрів, логістичних вузлів і систем забезпечення.

Важливо, що ця вразливість має вимірювані економічні наслідки. За оцінкою Міжнародного енергетичного агентства, оприлюдненою у вересні, внаслідок порушень роботи російської нафтопереробної галузі виробництво бензину скоротилося приблизно на 20% порівняно з показниками 2025 року, а дизельного пального – майже на 30%.

Протягом перших восьми місяців 2026 року російські НПЗ зазнавали ударів у середньому раз на три дні. А це – не просто кадри палаючих резервуарів.

Це скорочення виробництва, витрати на ремонт, обмеження експорту та необхідність перерозподілу ресурсів.

З іншого боку, після припинення атак на НПЗ російські підприємства у другій половині жовтня збільшили обсяги переробки нафти. Тобто, наші удари здатні завдавати російській економіці відчутних втрат, але паузи дозволяють противнику відновлювати частину своїх можливостей. 

Тут військова стратегія безпосередньо перетинається з великою міжнародною політикою. Росія продовжує застосовувати силу, а питання обмеження українських можливостей залишається предметом міжнародних дискусій.

На мою думку, односторонні паузи, які не супроводжуються перевірюваним припиненням російських ударів, можуть надати Кремлю додатковий час для відновлення військово-економічного потенціалу.

Але чи здатна взагалі Україна перетворити свої технологічні переваги у сфері далекобійних безпілотних систем на реальний механізм примусу Росії до завершення війни?

У військово-політичному розумінні примус до миру визначається не кількістю вибухів на території противника й навіть не загальною сумою завданих збитків.

Йдеться про формування таких обставин, за яких продовження агресії поступово втрачає сенс для її ініціатора. Для цього необхідне поєднання кількох процесів.

Стійкість української оборони має позбавляти Росію перспективи швидкої військової перемоги. Економічне виснаження - збільшувати ціну продовження бойових дій. Санкційний режим - обмежувати можливості компенсації втрат. А дипломатичний тиск - створювати умови для завершення війни з реальними гарантіями безпеки.

Без такого поєднання навіть масштабна кампанія далекобійних ударів може залишитися лише додатковим чинником втрат, до якого російська система поступово адаптуватиметься. Адже РФ має значні ресурси, здатна відновлювати пошкоджені підприємства, змінювати логістичні ланцюги й нарощувати спроможності протидії безпілотникам. І далеко не кожен український дрон змушує її витрачати дорогу зенітну ракету.

Тому оцінювати успіх потрібно не за кількістю оголошених повітряних тривог, а за реальним скороченням можливостей російської військової машини.

Україна вже показала спроможність впливати на військово-економічний потенціал значно більшого противника на великих відстанях. Але маємо чітко розрізняти дві речі: здатність завдавати противнику відчутних ударів і здатність змусити його змінити стратегічну поведінку. Друге потребує часу, системності та узгодженості військових, економічних і дипломатичних інструментів.

Зараз Росія поступово втрачає можливість вести війну так, ніби її власний тил залишається недоторканним. Але справжнім показником успіху стане не чергова пожежа на НПЗ, а зменшення здатності агресора фінансувати, забезпечувати й продовжувати війну. Мир не настане автоматично внаслідок знищення певної кількості об’єктів. Росію треба змусити змінити її стратегічні розрахунки.