Як Росія закріплюється на чужих територіях під різними приводами

Росія десятиліттями закріплюється на території сусідів різними механізмами – підтримкою сепаратистів, військовим втручанням, розміщенням контингентів і прямою окупацією. У Карабасі після угоди 2020 року Москва претендувала на роль посередника між Баку та Єреваном і спиралася на залежну адміністрацію; подібні структури працюють у Придністров'ї, Абхазії та Південній Осетії. У Криму вона діяла інакше – окупувала й анексувала українську територію, перетворивши її на військову базу. Про це пише Телеграф.

Москва збирала такі точки опори на пострадянському просторі з початку 90-х: Придністров'я – з 1992 року, Абхазія та Південна Осетія – після війни 2008-го, Крим та частина Донбасу – з 2014-го, Карабах – з 1991-го, де після Другої карабаської війни російську присутність закріпили "миротворці". Схема скрізь одна: затяжний конфлікт, який Росія розпалює та використовує, лояльні до Кремля функціонери на місцях, власний військовий контингент як страховка. За тридцять із лишком років ця система дала збій лише раз – у вересні 2023 року, коли Азербайджан за добу повернув собі Карабах, позбавивши Москву її плацдарму.

У Карабаху Росія відвела собі роль незамінного арбітра, і досі вона здавалася незламною. Тристороння угода листопада 2020 року надавала Кремлю право тримати в регіоні до двох тисяч військових, а ключові пости у невизнаній "НКР" обіймали люди, які безпосередньо пов'язані з Москвою. У 2022-му її "держміністром" став "гаманець Путіна" Рубен Варданян – мільярдер, який раніше очолював "Трійку Діалог", через яку, за розслідуванням OCCRP, роками йшли непублічні платежі близьким до Кремля фігурам. Призначення читалося однозначно: Москва не йде, а укорінюється.

Розв'язка настала швидко. 19–20 вересня 2023 року азербайджанська армія за добу зламала сепаратистську оборону, "НКР" оголосила про саморозпуск, а її керівництво разом із Варданяном опинилося у бакинському СІЗО. Російські миротворці не втрутилися і в червні 2024 року достроково пішли. Росія настільки ослабла і втратила важелі впливу, що навіть Єреван, давній союзник Москви, почав зближення з ЄС.

Повернення Карабаху зруйнувало один із механізмів: Москва втратила залежний режим, війська й вплив на Баку та Єреван. В інших регіонах контроль має інші форми, тому й шляхи його подолання різні. Проте карабаський досвід показує спільну вразливість цієї системи. Вплив Москви тримається на конкретних опорах – військовій присутності, залежних структурах і здатності нав'язувати вигідний їй баланс сил. Щоб відновити суверенітет над власною територією, державі необхідно позбавити Москву цих інструментів контролю. Коли такі опори демонтуються, зникає й механізм зовнішнього впливу, а з ним з'являється можливість повернути реальну владу над територією.